День закоханих (виховна година)

Історія дня святого Валентина: шлях від античності до християнства 

Свято 14 лютого можна приурочити й ще до одного історичного періоду, під час якого існувало здебільшого язичництво. В Давньому Римі цю дату відзначали довольно брутально. Річ у тім, що тоді цей день вважався не Днем закоханих, а язичницьким святом Луперкалії. Свято вшановувало римського бога землеробства Фавна, а період святкування припадав на 13 - 15 лютого. Цього дня люди приносили криваві жертви, били жінок шкіряними батогами та пили вино. 

Зазвичай в жертву приносили козу для плодючості та собаку та очищення. Після цього з кози знімали шкіру, різали її на смужки-батоги та занурювали у жертовну кров. З цими батогами люди виходили на вулиці та били ними жінок і наносили удари по землі. Вважалося, що такий обряд допоможе жінці швидше завагітніти та легко народити дитину, а поля принесуть кращий врожай. Цього дня також існувала традиція для молодих жінок: вони писали своє ім’я на табличці та кидали її у велику урну. Всі охочі чоловіки навмання діставали табличку та могли могли об’єднатися з дівчиною принаймні на рік. 

Пізніше, з приходом християнства, язичницькі традиції намагалися якнайшвидше викорінити. Тож,  історія виникнення Дня святого Валентина бере свій початок ще з Давнього Риму та язичницької культури, проте романтична версія свята почалася за часів правління Клавдія ІІ (у 268 - 270 роках).